Війна … Якою б вона не була, – це найбільше зло на землі. Всі війни политі кров’ю солдат і невинних людей, оплакані слізьми дружин і дітей, прокляті матерями. Війна – це руїни, могили, сироти, каліки …
Від переможного травневого салюту минуло вже чимало часу, та ми все одно повинні пам’ятати подвиги героїв, те пекло через яке пройшли наші дідусі і бабусі, те, якою ціною вони здобули перемогу. Молоде покоління рідко задумується: А що було б якби фашизм не зупинили?! Якби всі плани Гітлера були б виконані?!
Нам дуже важко судити і зрозуміти всі події Великої Вітчизняної війни, бо ми не пережили їх, не відчуваємо і не несемо в собі ті жахливі спогади і переживання.
Мені дуже цікаво дивитися документальні фільми про війну. Якщо вдуматися в побачене або прочитане, то мене обіймають страх, розпач, дуже суперечливі почуття і переживання. Все це я відчуваю тут, по той бік екрану, у XXl столітті, через 63 роки після тих подій, тоді, які ж велетенські фізичні і моральні муки пережили люди на фронтах, в окупації і в концтаборах?! Яку ж любов до життя вони пронесли в своєму серці?!
Сотні героїв кожної хвилини віддавали свої життя задля перемоги. Навіть молоді дівчата не ховались в тилу, а сміливо йшли на фронт. Я захоплююсь ними. Вони виносили на собі поранених з поля бою, рятували безліч життів. Солдат жертвував собою закриваючи амбразуру дзотів. Він ішов на вірну смерть, але знав, що рятує сотні бойових побратимів.
Але війна це не лише фронт, це життя в окупації, виживання в таборах. Здавалося б, чим завинило мирне населення? Але саме над ним спеціально навчені кати творили жахливі звірства. Як можна вбити дитину на очах в матері, чи знущатися з матері на очах у дитини? Деякі воліли сховатися на тому світі, аби не потрапити в руки до тих нелюдів. Але не всі німецькі військові були бездушними. Більшість простих солдат не зачіпали мирне населення, адже у них самих були дружини, діти. Інколи траплялося, що вони навіть допомагали. З розповідей моєї бабусі я дізналася, що були й такі, що доносили радянським партизанам корисну інформацію через посередників. Але це лише поодинокі випадки. Більшість людей запам’ятали скляні очі тих, хто без жодних емоцій розстрілювали беззахисних. Найбільшим і найжахливішим нагадуванням щодо цього є Бабин яр. Це братська могила для тисяч євреїв та інших «неповноцінних народів».
Мільйони людей були просто знищені в концтаборах. Чоловіки, матері, діти стояли в чергах в газові камери і не знали що на них чекає. Інших, ще придатних для праці, відправляли на каторжні роботи, які ненадовго продовжували їхнє життя. Найвідомішими «таборами смерті» були: Освенцім, Тремблінка, Бухенвальд і вони ж мали найжахливішу славу. Щоб залякати народ, придушити його волю, утримати в покорі, проводились прилюдні розправи над заручниками.
Але люди знайшли в собі сили. Вони витримали «новий порядок», «фабрики смерті» і з великою радістю очікували визвольні війська. Люди сподівалися, що після довгих років страждань і поневірянь, в суспільстві нарешті запанують мир і злагода. Але досить скоро їх сподівання стали розвіюватися. Людей таврували як зрадників, які вижили на окупованих територіях. Їх воліли провчити, примусили «кров’ю спокутувати ганьбу перебування в окупації». Сотні «заградзагонів» були створені та відправлені на смерть. Єдиний шанс вижити— це перемогти, інакше отримаєш кулю від своїх.
Мене дуже схвилювала тема війни, у мене з’явилися нові герої і антигерої. Я дуже боюся, що ці події можуть повторитися в майбутньому. Війна—це дуже страшно, і я б нікому не побажала пережити її. Жахи приносить кожна війна, тому ми повинні знати, що відбувалося у 1939-1945 роках, щоб не допустити такого в майбутньому.
Будь проклят той, хто
Зважиться забути,
Будь проклят той, хто
Скаже нам: «Прости!»
М. Бажан
Нелюдське обличчя війни
Війна … Скільки болючих спогадів зринає,коли чуєш це слово. Тисячі й тисячі загиблих воїнів, мирних людей, матерів, убитих горем втрати синів, забраних кривавими війнами. Неможливо уявити весь біль втрати, що пережив народ воєнні часи. Адже якими жахаючими та вражаючими не були б розповіді, документальні та художні фільми, спогади очевидців, але ніхто з тих, хто не відчув терору війни на собі не зможе зрозуміти та осягнути усе болюче, що принесла війна для людей. Народ завжди з гордістю протистояв руйнуванню матеріальних цінностей, а той удар, що було нанесено морально, психічно стану не зможе зникнути безслідно. Не одна мати не дочекалася сина з фронту, не одна жінка отримала похоронку про загибель чоловіка, не одна сестра втратила брата, і в той же час, не один син, вирвавшись навідати матір, натрапив на могилу, не одну жінку чи молоду дівчину забрано в полон в якому з неї по – звірськи знущалися. Війна – найбільше випробування, яке коли – небудь випадало на долю людства. В ній брали участь мільйони. Але наш народ був не сірою масою, що ступає у війну, а індивідуальністю, кожен був героєм і виявляв свої найкращі особисті якості. Ми не знаємо імен тисяч героїв, не знаємо тому, що ці імена були змиті валом фашистського нападу і люди гинули в невідомості ворожого тилу або потрапляли в концтабори. Героїзм народу був масовим, величним.
Так, оборонці Брестської фортеці трималися до останнього. Вони не мали підтримки, не мали зв’язку з зовнішнім світом, були відрізані від нього. Але вони все – таки боролися, хоч Батьківщина не знала про те, їм не скидали з літаків боєприпасів та продуктів. Нелегко, дивлячись в обличчя смерті, загинути героєм. Але ще важче помирати невідомим героєм, коли ти впевнений, що твій подвиг не залишиться у пам’яті людей. Саме так помирали оборонці Брестської фортеці, які майже всі полягли на її каменях.
А скільки вдів і матерів отримали листи зі словами «пропав безвісти» або «в списках вбитих, поранених і пропавши безвісти не виявлено». За цими скупими офіціальними словами приховано, і , мабуть назавжди, безліч подвигів невідомих героїв, що билися за Вітчизну до останнього подиху. Усі їх імена збережено у образі Невідомого солдата. Роздуми про жахливі наслідки війни наштовхнули мене на написання власного вірша.
Могила Невідомого солдата
Могила Невідомого солдата,
Що боронив відважно Батьківщину,
Не дочекалась його сива мати,
Її надії перетворено в руїну…
Трикутний лист, що довго зберігала,
В якому син їй обіцяв, що повернеться…
Сльоза не раз на лист той накрапала,
Ятрила душу. Та ж віна не схаменеться!
Прислали лист з короткими словами:
«Загинув на війні». Де саме і не знають …
Багато тижнів вона плакала ночами.
Ще сотні матерів синів так поминають.
Біля могили виросла калина,
Неначе оберіг від всього лиха,
Неначе мати все ж дійшла до сина
І ввечері шепоче йому пісню тихо …
Та все ж таки ніякими словами ми не можемо висловити біль війни і зрозуміти його. Дякувати Богу, ми не зазирнули у жахливе обличчя війни. Можемо лише уявити, як важко було людям, які муки вони терпіли, скільки болю знесли, скільки втратили. Коли ми дивимось фільм чи читаємо вірш про війну, у кожного постають події тих часів, часто люди плачуть, але це лише мізерна частина того болю, тієї втрати, що було пережито. Їх емоції та почуття були у тисячі разів болючішими, нестерпнішими. Знущання фашистів були жорстокими, концтаборів – фабриками смерті, які не можна порівняти ні з чим. Багато сіль, міст, містечок, селиш було знищено вщент. Біль війни буде ще довго жевріти у людських серцях.
Можливо, ніхто так і не зуміє розібратися достеменно у причинах того, що відбувалось у роки війни.
Але люди мусять засвоїти цей гіркий урок і зробити висновок.
Війна не розуміє гірких сліз,
І їх неспокій горе не зруйнує,
І крики хоч страшні лунали скрізь,
Бездушне серце ворога не чує!
З страшним обличчям, злим і нечуттєвим,
Війна зі смертю договір сплела.
І лиш Герої подвигом миттєвим
Вмирали за країну, щоб вільною була!
Ми не забудем тої Перемоги,
Що землю кров’ю вільною скропила.
І більш ніколи ми не втратим змоги
Звеличити й уславити Солдата Невідомого могилу.