Пісня «Моя Україна» (муз. і сл. Ніколо).
Ведучий
Моя вишнева Україна,
Мій рідний, найсвятіший краю,
Куди б не їхав, де б не був ти,
А кращої землі — немає.
Ведуча
Тебе не вигадав Тарас,
Бо ти можлива і без нього.
Та й Котляревський в перший раз
Не споряджав тебе в дорогу!
Ведучий
Ти наче вранішня зоря,
Гориш і сяєш споконвіку…
Не заснував тебе варяг:
У греки йшов по твоїх ріках…
Ведуча
Тебе оспівував Боян —
Поет і воїн знаменитий!
І, скільки світ, твої поля
Дають можливість людству жити…
Политі кров’ю поколінь,
Вони спроможні все вродити —
Бійців одважних, ковалів,
Красунь жінок, високе жито…
Хати біленькі — оком кинь
Од Сяну річки до Ельбруса
Орють і сіють козаки —
Нащадки хліборобів-русів…
Ведучий
Тебе не вигадав ніхто,
З’явилась ти у День Творіння!
Благословив тебе Христос
На вічне щастя і гоніння!
Щодня благаю я Христа,
Аби не знала ти руїни…
Ведуча
Тебе не вигадав Тарас —
Завжди була Ти, Україно!..
Ведучий. Україна — наша рідна країна. Це та земля, де ми народилися і живемо, де живуть наші батьки, де жили наші предки.
Древня легенда розповідає, що на світанку нашої землі Бог оглядав творіння рук своїх і, натомившись, вирішив перепочити. Земля, де опустився Бог з ангелами, була вельми багатою на сонце, звірів та пташок. А найбільше сподобалися Богові люди того краю. До якої хати не заходив він зі своїми супутниками,— всюди їх зустрічали хлібом та сіллю. Так сподобалася Богові та місцина, що він став часто сюди навідуватися зі словами:
«Рушаймо у край!»
Кажуть, що з того і пішла назва нашої держави — «Україна».
Україна… В одному цьому слові й для нас і навіть для чужинців бринить музика смутку і жалю…
Україна — країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше знали її, країна гарячої любові до народу й чорної йому зради, довгої вікової героїчної боротьби за волю. Шлях України позначений високими степовими могилами, руїнами та прекрасними піснями…
Але 24 серпня 1991 року Верховна Рада України проголосила Акт незалежності України та створення самостійної держави — України.
Наш народ ішов до свята через утиски, в’язниці і Сибір, ішов довго, з часів Київської Русі до наших днів. На цьому шляху загинула незліченна кількість кращих синів і дочок України, які відстоювали її незалежність.
Найтяжчим гріхом українців уважалося не любити свою землю.
Народе мій, коли тобі проститься
Крик передсмертний і тяжка сльоза
Розстріляних, замучених, забитих
По Соловках, сибірах, магаданах,
Держава-напівсонце, напівпітьма?
Ти крутишся в годину, відколи
Тобою не спокутний трусить гріх
І докори сумління дух потворять.
Вистраждавши, виборовши собі волю, Україна має тепер свою державну мову, свої державні символи: герб, прапор, гімн, які уособлюють її історію, її сутність. Прекрасно сказано про державні символи України у легенді.
Легенда про державні символи
Казкар. Давно-давно колись жила собі жінка. І було у неї три сини. Росли вони чесними, сміливими, дуже любили свою матусю, готові були віддати за неї своє життя. Попідросли і вирішили піти у світ.
1-й син. Мамо, піду-но я межи люди, подивлюся світ.
Мати. Ну що ж сину, йди, та пам’ятай рідну домівку, а на згадку візьми із собою золоту корону з трьома промінцями, хай у далекім краю зігріває вона тебе.
Казкар. Минув час, і завдяки своєму розуму став старший син великим князем, бо трипроменева корона, яка зігрівала людей і вела вперед, показувала шлях до кращого життя. Дали першому синові ім’я Тризуб, а знак, що дала йому мати, назвали гербом.
Ведуча. Золотий тризуб на блакитному тлі — символ влади. Він зустрічається ще з часів Київської Русі, зокрема на монетах Київського князя Володимира Великого. Герб — це частина корони, яку носили київські князі. Число «три» завжди вважалося числом казковим, чарівним. У багатьох казках ви знайдете розповіді про три бажання, три дороги… А ще у тризубові відображено триєдність життя. Це батько, мати, дитя, які символізують собою Силу, Мудрість, Любов.
Казкар. Настала черга середнього сина.
2-й син. Пустіть мене, мамо, світ подивитися.
Казкар. Дала йому мати в дорогу жовто-блакитний одяг. Своїми звитяжними ділами прославляв свою матір, одержав середній син імення Прапор.
Ведуча. Національний прапор України — це жовто-блакитний прапор. Жовтий колір — колір хліба, життя, а блакитний — це колір неба, води, миру.
Казкар. А там, де був наймолодший син, завжди лунала дзвінкоголоса пісня. Адже мама своєму наймолодшому синові подарувала соловейків голос. І одержав син за свій джерельний голос, величний спів на ім’я Гімн.
Ведуча. З давніх-давен люди в урочистих обставинах виконували хвалебні пісні, які з часом стали називатися гімнами, але з ширшим змістом та ідеями. Слухаючи Гімн Батьківщини, ми завжди згадуємо історію свого народу і сповнюємося гордістю за його бойові та трудові досягнення.
Ведуча. Ось і дійшла кінця наша казка.
З того часу ідуть поруч три брати — Тризуб, Прапор, Гімн і прославляють рідну Неньку. І там, де вони проходять, лунає врочиста пісня.
Звучить Державний Гімн України.
1-й учень. Майже в усіх народів крім державних символів є свої, народні символи, не затверджені законами, але які любовно передаються з покоління в покоління віками. Це улюблені рослини, предмети: в американців — клен, у росіян — берізка, у нас — верба та калина. Без верби та калини нема України.
2-й учень. Калина — дерево українського народу. Вона пов’язується з народженням Усесвіту, вогняної трійці — Сонця, Місяця, Зорі. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущості роду. Тому на весільних сорочках молодих вишивались кетяги калини.
Калина — це символ кохання, дівочої краси, щастя. Навесні калина вкривається білим цвітом і стоїть, як наречена в білому вбранні, а восени палахкотить гронами червоних плодів. Калиною прикрашають весільний коровай, оселю. Народ склав про калину багато легенд, пісень. А поети присвятили цьому прекрасному дереву багато віршів.
2-й учень
Говорила мати:
— Не забудься, сину,—
Як будуєш хату,
Посади калину.
Білий цвіт калини —
Радість України,
А вогнисті ґрона —
Наша кров червона.
Зоряна калина —
Краса, і врода
Нашої Вкраїни,
Нашого народу.
Пам’ятай же, сину,
Що сказала мати:
— Посади калину
В себе біля хати.
3-й учень. У Степана Васильченка є невеликий прозовий твір «Калина».
…Ішли двоє дорогою, дивляться, щось червоніє у лузі. Один каже: «Це калина співає». А другий відповідає: «А коли вона тут виросла? Мабуть, це щось інше». Підійшли ближче, придивились, а то дівчина гуляла — рум’яна та чорна, ну зовсім, як калина. З того часу повелося: як тільки де-небудь виростала дівчина гарна, то про неї казали: «красива, як червона калина».
А які ж приказки про калину придумав наш народ?
Пісня «Верба» (муз. Є. Ханок, сл. Ю. Рибчинського).
Пишна та красива, як червона калина.
Стоїть у полі дівонька, як над ставом калинонька.
Убралася в біле плаття, як калина в білий цвіт.
Посади біля хати калину, будеш мати дім щасливий.
4-й учень. З вербою пов’язані прихід весни та велике християнське свято Пасхи, якому передує Вербна неділя. Букетик кучерявих котиків, які вважаються чи не найкращими весняними квітами, пухнастих, як маленькі курчатка, котиків — випромінює тепло і ласку, несе запах весни.
Ой, вербо, вербо зелена,
Спусти гіллячко додолу,
На зелену діброву.
На червону калину,
Де соловейко гніздо в’є,
А зозуленька кує.
Сценка «Бог і Україна».
На сцені два хлопця. Під час їхніх слів на сцену виходять Бог і дівчина-українка.
1-й хлопець. «Боже великий єдиний, нам Україну храни…» Ця пісня стала народно-релігійним гімном, вірою у Всевишнього і кращу долю України. Легенда про неї така.
2-й хлопець. Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці — любов до господарювання, німці — дисципліну і порядок, діти Росії — владність, Польщі — здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики.
1-й хлопець. Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини.
Бог. Хто ти? Чого плачеш?
Дівчина. Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.
Бог. Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?
2-й хлопець. Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог зупинив її.
Бог. Стій. Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це — пісня.
2-й хлопець. Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям та вірою понесла пісню в народ.
5-й учень. Невід’ємною частиною кожного народу є його рідна мова.
Мово рідна! Колискова
Материнська ніжна мово!
Мово сили й простоти,—
Гей, яка прекрасна Ти!
Перейшов усі світи я:
Є прекрасних мов багато,
Але першою, як мати,
Серед мов одна лиш ти є.
Ти — велична і проста.
Ти — стара і вічно нова,
Ти, могутня рідна мово!
Мово — пісня колискова,
Мово — матері уста.
6-й учень. Кожен із нас має пишатися своєю чудовою мовою, адже вона того варта. Тому і свята рідної мови є всенародними. Доля нашої мови залежить від того, як відгукнеться на рідне слово наша душа, як рідне слово бринітиме в цій душі, як воно в ній житиме. А сьогодні нашій мові хочеться сказати: «Будь завжди! Живи вічно!».
7-й учень. Багато українців загинуло за нашу вільну Україну, і ми повинні про це ніколи не забувати. В народі говорять: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього».
Ми — з українського народу,
Живемо, друзі, ми на Сході,
Де зранку сонечко встає
І де степи такі безкраї,
А небо — чисте, голубе.
У нас пшениця сонцем сяє,
І жайвір в небесах співає,
Шумлять задумливо жита,—
То Україна золота.
Ми принесли вам у дар
Свого серця ясний жар,
Запах трав, що всім нам милий.
8-й учень
Трави —
Це спогад яскравий
Про давню легенду одну.
Послухайте, діти, яку.
1-й оповідач. Колись давно на Україні правив князь, у якого був син Славомир. Князь ходив у походи, відбивав напади турків і половців на Україну. А Славомира виховував відважний воїн, він учив його їздити на коні, стріляти з лука, а найбільше — любити свою Україну. Він водив Славомира в степ, збирав із ним різні трави, брав у руки полин, розтирав його між пальцями. Славомир удихав п’янкий запах полину, а воїн говорив: «Полин пахне, як отчого дому дим». Удихав хлопець запах м’яти, а воїн казав: «Рута-м’ята пахне, як мамина хата». Розглядав хлопець барвінок, мак, будяк, і чув:
Це — барвінок, а це — мак,
А це коле, це — будяк.
Жалить, палить кропива,
Як нечемная дитина.
Та настав грізний час, і напали на Україну половці. Багато людей повбивали, багато взяли в полон, Славомира теж поневолили. Повернувся з походу князь — нема любого сина. Стогне він, плаче.
2-й оповідач. Посилає князь до хана дарунки, просить віддати сина, та хан навіть слухати не хоче. Хитрий хан хоче виростити Славомира, зробити з нього турка-яничара, щоб потім пішов він війною на Україну. А князеві відповів: «Через 10 років прийдеш. Коли твій син впізнає тебе, захоче повернутись, то я віддам його».
Пройшло 10 років. І от князь поїхав до сина. Половецький хан привів Славомира у турецькій формі і сказав: «Оце — твій батько, йди до нього». Запалали гнівом очі Славомира. Тупнув він ногою і закричав: «Я — син половецького хана, а русинів треба убивати». Сльози покотилися з очей князя: «Сину, ти — син України! Ти — син українського князя!».
«Геть!» — скрикнув Славомир.
І тоді до Славомира підійшов воїн, який його виховував. Він нічого не сказав, тільки вручив хлопцеві дивний букет (мак, будяк, руту-м’яту, полин, кропиву). Розтер пальцями полин — п’янкий запах розлігся навколо,— ніби запахло отчим домом, таким рідним і милим серцю. Здивований Славомир узяв у руки букет — і вколовся будяком, занурив лице в зілля — і попекла його кропива. Щось сколихнулося в його душі і серці, і він пригадав, як ходив з воїном у степ, як збирав кожну квітку рідної землі, як любувався нею. Він згадав батька, рідний дім і сказав:
Знаю, те я знаю:
Це — барвінок, а це — мак,
А це коле, це — будяк.
Знаю, як пахне рута-м’ята,—
Як матусі рідна хата.
А такий п’янкий полин,—
Як батьківського дому дим.
Знаю добре, знаю:
Я — княженко Славомир,
Прощавайте, ви, половці,
Хай смакує вам ваш пир.
Так непомітні, але рідні квіти отчого краю повернули додому княжого сина.
1-й ведучий. Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медові і молочні ріки…
2-й ведучий. Країна — розкішний вінок з рути і барвінку, що над ним світять золоті зорі…
1-й ведучий. Століттями тривала боротьба українського народу проти національного, соціального, релігійного гноблення. Україна — це історія народу, який протягом багатьох віків боровся за свою свободу і незалежність. Це його славні лицарі — Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Богдан Хмельницький, Максим Залізняк та багато-багато інших — віддали своє життя за щастя народу.
2-й ведучий. Запорізьке козацтво — це сила, породжена Буттям і Духом українського народу. Воно зберегло великі традиції народовладдя і свободи ще з часів Київської Русі.
Сценка «На Січі»
До залу заходить Тарас Бульба із синами.
Тарас Бульба. Ось, сини мої, ми і на славній Запорозькій Січі. Встроміть тут по стрілі, покладіть по шматку хліба і сала. Бо такий уже звичай у козаків: приходити до цього велетня-дуба і приносити йому жертви.
Сини встромляють стріли біля дуба, кладуть хліб, сало. Заходить військовий писар, бачить Бульбу.
Писар. Ого-го! Хотів вас дуже бачити, Тарасе. Ось ми і зустрілися, проходьте, проходьте!
Тарас Бульба обнімається з писарем.
Тарас. Здоров був, Печерице! Ось привів тобі синів своїх. Ану, глянь, які славні козаки.
Андрій і Остап. Здорові були. (Вклоняються.)
Писар. Здорові, здорові. Ну що, в Христа віруєте?
Андрій. Віруємо.
Писар. І в Трійцю Святу віруєте?
Остап. Віруємо.
Писар. А в церкву ходите?
Андрій. Ходимо.
Писар. А ну перехрестіться.
Хлопці хрестяться.
Ну, добре, хороші козаки з вас вийдуть.
Тарас Бульба. Дорогі мої сини, підійдіть до мене.
Сини підходять до батька, стають на коліна, схиляють голови.
Благословляю вас, дорогі мої діти. Свято бережіть козацьку честь. І Боже вас збав зрадити своїй землі, своєму народові. Хай береже вас Господь! (Цілує синів.)
Писар. Вибирайте собі куреня, зараз і козаки підійдуть.
Заходять козаки.
1-й козак. Та в нас поповнення. Чиї ж ви будете?
Остап. Ми — сини славного козака Бульби.
1-й козак. Ну що ж, будьмо знайомі.
2-й козак. Ось вона, наша Січ! Ось — те гніздо, звідки «вилітають усі горді і дужі, як орли. Ось звідки розливається воля і козацтво на всю Україну!».
9-й учень. Ой, тяжка доля випала нашій Україні. Оглянешся у глиб століть,— а там війни проти загарбників, повстання проти чужинців, боротьба за волю та незалежність.
10-й учень. Дорожили запорожці славою. А найвищою честю для них було здобувати волю, їхню звитягу перейняли українські Січові Стрільці уже в XX столітті. І назву собі взяли від Запорозької Січі. А згуртувалися вони, щоб повалити царський трон, щоб позбутися будь-якої залежності, щоб створити вільну українську державу.
11-й учень. «Гей, там, на горі, Січ іде» — співали Січові Стрільці і творили славу, і творили пісні, бо мали велику мету: «А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну розвеселимо».
12-та учениця
Любіть Україну, як сонце любіть,
Як вітер і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди.
13-й учень
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і нову
І мову її солов’їну.
14-й учень
Між братніх народів,
Мов садом рясним,
Сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
І всіма своїми ділами.
15-й учень
Для нас вона в світі єдина, одна
В просторі в солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
І в кожному серця ударі.
16-та учениця
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
І сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
Коли ти не любиш Вкраїну!..
17-й учень
Дівчино! Як небо її голубе,
Люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
Коли ти не любиш Вкраїну…
18-й учень
Любіть у труді, у коханні, в бою,
Як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
І вічно ми будемо з нею!
2-га ведуча
В своїй Молитві, Боже єдиний,
Прошу: дай щастя для України,
Мудрості дай, щоб могли осягнути
Все, що зробили, все, що забуто.
Моя молитва любові просить,
Що всім родинам добро приносить.
Заздрість лукаву всю, Боже, скарай,
Хліба насущного в єдності дай.
1-ша ведуча та ведучий. Шановні гості! Дай боже здоров’я вам і родині вашій! Світлого хліба, мирного неба, чистої води! Щоб ви завжди здорові були і врожай був багатий, щоб раділа кожна хата!
Скачати сценарій