Чому після тріумфу бодіпозитиву суспільство знову повертається до ідеалу худорлявості? Що стоїть за цією зміною — черговий виток модного циклу, вплив соцмереж чи нові уявлення про красу? І чи справді ми знову переживаємо еру XS? Розбирається онлайн-медіа Beauty Hub.
Куди подівся «бодіпозитив»?
Рух за прийняття власного тіла став одним із найпомітніших соціальних явищ останнього десятиліття. Його суть полягала не в тому, щоб усі мали виглядати однаково, а в тому, щоб краса більше не асоціювалася лише з одним типом фігури. У рекламі, моді та медіа почали дедалі частіше з’являтися люди різного віку, розміру та з різними особливостями зовнішності.
Ці зміни помітно вплинули на beauty- та fashion-індустрії. Бренди розширювали розмірні лінійки, запускали інклюзивні кампанії та поступово відмовлялися від надмірної ретуші. Однак паралельно з цим культ худорлявості нікуди не зник — він лише на певний час відійшов на другий план.
Струнке тіло й надалі залишалося символом дисципліни, самоконтролю та навіть певного соціального статусу. У культурі, де зовнішність часто сприймається як результат особистих зусиль, худорлявість продовжувала асоціюватися з молодістю, успішністю та здатністю контролювати власне життя.
Згодом у соцмережах почали формуватися нові естетичні орієнтири. Якщо у 2010-х у моді були виразніші форми — зокрема силует із акцентом на стегна та сідниці, який значною мірою пов’язували з епохою Кардаш’ян, — то на початку 2020-х маятник хитнувся в інший бік. Популярності набули худорлява фігура, тонкі руки, плаский живіт і максимально витончений силует.
Втім, говорити про повне зникнення бодіпозитиву все ж передчасно. Сучасне ставлення до тіла стало значно складнішим і суперечливішим. Суспільство одночасно підтримує ідею різноманітності та продовжує надавати перевагу певним естетичним стандартам.
Сьогодні люди можуть одночасно приймати себе такими, якими вони є, і прагнути змінити свою зовнішність — за допомогою спорту, косметології, харчування або медичних процедур. Тож ключове питання вже не в тому, чи можна хотіти схуднути, а в тому, наскільки вільним і усвідомленим є це бажання.
Адже проблема не в худорлявості самій по собі. Для когось струнка фігура є природною особливістю або результатом звичного способу життя. Справжня проблема виникає тоді, коли один тип зовнішності знову проголошують єдино правильним і бажаним.
Нова естетика: «дорога худорлявість»
Сучасний культ худорлявості вже не зовсім такий, яким він був у нульових. Якщо тоді еталоном вважалася майже недосяжна модельна фігура з обкладинок глянцю, то сьогодні цей ідеал отримав інше, більш «благополучне» та витончене візуальне оформлення.
У соцмережах набирає популярності естетика quiet luxury — стримана розкіш, лаконічний одяг, базові речі, натуральний макіяж і загалом демонстрація високого рівня життя без очевидної показовості. Разом із нею повертається й образ худорлявого тіла як своєрідного символу певного стилю життя: спорту, збалансованого харчування, самодисципліни та можливості регулярно інвестувати у власну зовнішність.
Через це сучасна худорлявість часто позиціонується не як наслідок жорстких обмежень, а як результат «здорового способу життя». Однак за бездоганними картинками нерідко стоять зовсім інші реалії — суворий контроль харчування, постійне відстеження ваги, обмеження в їжі або навіть використання медичних препаратів без належних показань.
Повернення культу худорлявості можна пояснити одразу кількома факторами.
По-перше, мода циклічна. Канони краси постійно змінюються: після періоду домінування одного типу зовнішності індустрія часто звертається до протилежного. Після кількох років активної демонстрації бодіпозитиву та різноманітності частина модного світу знову зробила ставку на стрункі силуети.
По-друге, соціальні мережі прискорюють появу та поширення естетичних трендів. Алгоритми активно підхоплюють контент, який викликає сильну емоційну реакцію, а ідеалізовані образи тіла традиційно привертають значну увагу аудиторії.
По-третє, після пандемії зріс інтерес до контролю над власним тілом і здоров’ям. Популярності набули теми довголіття, біохакінгу, фітнесу та оптимізації способу життя. Проте межа між усвідомленою турботою про себе й постійним прагненням відповідати нав’язаному стандарту стала дедалі менш помітною.
Феномен GLP-1: коли схуднення стало технологічним
Одним із головних чинників нового інтересу до худорлявості стали препарати групи GLP-1. Спочатку їх створювали для лікування цукрового діабету 2-го типу та ожиріння. Вони допомагають контролювати рівень глюкози в крові й впливають на механізми, пов’язані з відчуттям голоду та насиченням.
Препарати на кшталт Ozempic, Wegovy та Mounjaro привернули широку увагу після того, як стало відомо про їхній ефект у зниженні ваги. Соцмережі, медіа та селебріті-культура швидко зробили GLP-1 частиною глобальної дискусії про зовнішність і стандарти тіла.
Так сформувався справжній культурний феномен. Для людей із відповідними медичними показаннями такі препарати можуть бути важливим інструментом лікування, однак у масовій культурі їх дедалі частіше сприймають як спосіб швидше наблизитися до бажаних параметрів фігури.
Це, своєю чергою, стало приводом для дискусій серед лікарів і психологів. Фахівці підкреслюють, що медикаментозне зниження ваги не є універсальним методом і потребує медичного нагляду. Водночас популяризація GLP-1 у б’юті-культурі може посилювати тиск на людей, чиє тіло не відповідає черговому модному ідеалу.
Майбутнє стандартів краси: між свободою вибору і новим тиском
Мода й б’юті-індустрія завжди відображали зміни в суспільстві. Сьогодні йдеться вже не просто про повернення естетики нульових. Формується нова модель, у якій технології, соціальні мережі та культура постійного самовдосконалення разом визначають наше уявлення про «ідеальне» тіло.
Можливо, майбутнє краси полягає не у пошуку чергового універсального стандарту, а у поступовій відмові від самої думки, що існує єдиний правильний тип зовнішності.
Тренд на худорлявість цілком може виявитися лише черговою модною хвилею, яку згодом змінить інший естетичний ідеал. Значно важливішим залишається питання: чи матиме людина можливість самостійно визначати, яким має бути її тіло, не підлаштовуючись під черговий культурний шаблон.